Тим, хто не знає слово-відповідь нашим землякам – "щирим патріотам"
ТИМ, ХТО НЕ ЗНАЄ
СЛОВО-ВІДПОВІДЬ НАШИМ ЗЕМЛЯКАМ – "ЩИРИМ ПАТРІОТАМ"
Скажіть, чи є така людина, яка спалила б свою власну добру хату, звабившись обіцянкою збудувати кращу? Та ще й зробила б це, добре знаючи, що її була однією з кращих? Скажете: немає такої людини, хіба що божевільна...
Ні, є. І не одна людина, а багато, майже цілий народ, який другий раз за вісім десятиліть робить подібне.
Наслухавшись антихристиянських байок про імперію зла та тиранію царя, тюрму народів та церковні забобони, звабившись обіцянкою ворога свого збудувати краще, світле майбутнє, наш народ у значній своїй кількості відкинув Хрест, і підніс замість нього червону п'ятикутну зірку – символ сатани (п'ятикутна зірка символізує один з різновидів сатани, відомий під іменем бафомет, культ якого отримав поширення з доби Відродження) і з криком "Бога нема" почав нищити свою власну добру хату – віру Православну. А з нею і церкви-храми, служителів, духовність. Тим і уподібнився наш народ, зваблений ворогом – синами сатани бафомета, – людині, яка спалила свою хату, так і не збудувавши нової. Для багатьох обіцяна нова краща хата виявилась навіть не халабудою, а Соловецьким табором, цвинтарем, зруйнованим, спаленим храмом.
Так було не тільки тоді, у 20-30 роках минулого століття, так було і в часи тотального атеїзму (60-80 роках), коли закривалися церкви, монастирі, культивувалося безбожжя.
Все це уже історія, хоча й не така далека, та жахлива. Але християнське начало, записане у генетичній пам'яті народу, поступово стало перемагати диявольське. Масовий більшовик-антихрист витіснився з усіх ланок управління і влади. Держава після відкритого святкування 1000-ліття хрещення Русі стала на порозі відновлення православної духовності. Не дрімав і Бафомет. Він швидко видозмінився, перефарбувався з криваво-червоного в інший колір, перебрав до своїх рук засоби масової інформації і, приховавши свою богоборницьку суть, з новим гаслом: "Захід допоможе нам", "Вперед, в Європу, до кращого життя", знову звабив довірливих і недалекоглядних руйнувати ще не відновлену хату.
І от ви, щирі патріоти нашої землі, "ревні захисники" віри Православної, зруйнувавши свою хату, приступили розбирати сусідову. Чи забули історію свого народу, а чи ніколи не знали її? Начебто і хресним знаменням себе осіняєте, у свята до церкви йдете, говорите, що по заповідях Божих живете, а насправді камінь за пазухою носите, а не оливкову гілку у руках. Ви і Євангеліє, напевно, читаєте, твори святих отців переглядаєте, то чому ж не вдумуєтеся в прочитане ("Кожне царство, поділене супроти себе, запустіє" (Мф.12,25), чи "Якої дотримується єдності, яку любов береже той, хто підкорившись пориву розбрату, розсікає Церкву, руйнує віру, обурює світ, викорінює любов, опоганює Таїнство?" (Св. Кіпріан Карфагенський), а відрубуєте власне коріння. Ви кричите про любов до країни, а ділами ненавидите її, і землю свою, і народ свій, бо якби любили, то не повторювали б бездумно заморські лозунги, не підміняли б істину неправдою. Ви обрали свою дорогу спасіння у своїй церкві, то чому ж вас так болить наше чисто духовне єднання з Руською Православною Церквою? Де ж ваша любов до ближнього, що є основою вчення Христа? Де ж ви були тоді, в часи атеїстичного погрому, коли братію монастиря тягали по судах, саджали в тюрми, поливали водою з пожежних машин, вивозили за 30-40 км. в ліси і там покидали, коли преподобного Амфілохія за руки і ноги, з ганчіркою в роті витягнули з келії і відвезли в Буданівську психіатричну лікарню, а там вводили такі ліки, що розпухало тіло? Чому ж не захистили, чому дозволили в такій великій святині розмістити музей атеїзму, психіатричну лікарню, поліклініку, міську лікарню, а економію перетворити в склади, телятник розвести? Ще й танцювальну площадку у монастирському саду планували (не вдалося, правда, бо сад над дорогою – небезпечно). Чому ж тоді не допомагали нам захищати віками набуте на цій святій горі нашими братами-іноками, а стояли осторонь, чому віддали монастир на поталу недругам, чиї дії носили відкрито сатанинський характер? Чому дозволили безбожникам безчестити святиню? А це, за словами св. Блаженного Ієроніма Стридонського: "Найвище торжество порока – безчестити святиню".
Але по волі Божій ми вистояли, самі зберегли уділ Пресвятої Богородиці, не віддали нікому обитель преподобного Іова – то чому ж ви тепер ставите нам якісь претензії, чому порушуєте наш молитовний спокій, чому наводняєте пресу, радіо і телебачення неправдою і лжесплетіннями про нас? Чому привносите в наш монастир політичні проблеми? Прочитайте у свого авторитета автокефальної Церкви – самосвята В. Липківського: "В Церкві не повинно бути неправди з рабським послугуванням державі. Бо Христос сказав: "Царство Моє не від світу цього" (Ін. 18, 36), а внесення політичних міркувань у релігійне життя народу, це вже само по собі буде ґрунтовним порушенням Христового заповіту" (Василь Липківський, УПЦ українського народу, Нью-Йорк, 1972, стр.41).
Ви вимагаєте від нас заспівувати державні гімни під час служби, коли у нас є церковні літургійні піснеспіви, чи служити на українській мові, коли у нас є спеціально створена для Церкви рівноапостольними святими Кирилом і Мефодієм церковнослов'янська мова. Ви, не знаючи, викрикуєте про наміри Руської Церкви перебрати у свою власність наш монастир, то прочитайте лист Патріарха Олексія II від 29. 12 1993 року №1388 Міністру Юстиції п. Онопенку В. В.: "...заявляем, Московская патриархия не имеет никаких претензий на какое бы то ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви". Ми також дивуємося вашій сліпоті і незнанню останніх подій щодо церковного життя і управління в УПЦ. Наводимо вам слова з Грамоти Патріарха Олексія II від 27 жовтня 1990 року Митрополиту Київському: "...благословляєм через настоящую Грамоту нашу силою Всесвятого й Животворящого Духа быть отныне Украинской Православной Церкви независимой й самостоятельной в своем управлении... Украинская Православная Церковь, соединенная через нашу Русскую Православную Церковь с Единой, Святой, Соборной и Апостольской Церковью, без соборного решения да не изменяет у себя ничего, что касается догматов веры й святых канонов".
А тому краще на своїх державних і громадських форумах та зібраннях вирішуйте політичні, громадські і матеріальні проблеми нашого народу, а не зазіхайте на "Святая Святих", не гнівіть Бога, бо у палки два кінці... Відбудуйте спершу свою добру хату, а нам не заважайте пильнувати свою.
І схаменіться, будьте людьми. Проникніться любов'ю до ближнього, бо саме вона – любов спроможна зігріти серця, дати надію, вилікувати бездуховність, збайдужіння, егоїзм нинішнього світу.
І запам'ятайте: "Бог не з тими, хто сильний, Бог з тими, хто правий".
Почаевский листок
ЗЕМЛЯКИ-ІНАКОДУМЦІ, СХАМЕНІТЬСЯ!
"Кого болить, той кричить"
Останнім часом обласна преса рясніє лжесплетіннями про Свято-Успенську Почаївську Лавру, що будоражить віруючих і прихожан, настроює проти Святині.
Підстьогувані "щирими патріотами", шановані журналісти поносять наш монастир і його насельників. За що, скажіть? За яку провину?
Може за те, що, дякуючи Богу, ми вистояли у Радянські часи гонінь і не продалися, не давши можливості безбожникам перетворити обитель у музей? За те, що дали православному світу ще одного молитвеника і ходатая що стоїть нині біля престолу Господнього – преподобного Амфілохія, якого кедебісти у дні атеїстичного розбою у монастирі витягнули з келії, заткнули рот ганчіркою і завезли в Буданівську психлікарню. За що, скажіть? Чому потім не дозволили йому молитися у монастирі, а відправили монаха в село.
За що приклеїли інокам ярлика "ворог народу", за що судили, в тюрми саджали, виписували, вивозили, виганяли? Із двохсот монахів залишилося тільки двадцять, – то де вони поділися, за що постраждали? Знайте! За чистоту віри! За дім Божий, за свій дім, за обитель преподобного Іова. А гнали їх, мучили ваші ж попередники, прикриваючись гуманністю, будівництвом світлого комуністичного майбутнього. Це ж вони, про це в Почаєві всі добре пам'ятають, за одну ніч розібрали 300-літню трьохкупольну каплицю Олександра Невського, а в забраному у Лаври будинку (колишньому монашеському готелі, тепер там Духовна семінарія) розмістили музей атеїзму. І з цього сатанинського центру за високу платню травили душі і старшим, і дітям, паплюжили Святу Лавру. А у святкові дні так звані "патріоти" – комсомольці, комуністи стояли на воротах і слідкували, а то і не пускали, хто йшов у Лавру. Було і таке: в центрі міста на видному місці на причепах кіно безплатно "крутили", щоб тільки відвернути людей від Святої Лаври. Керівники Музею в образі Андріюка та Сторчика разом зі своїми співробітниками (науковцями в лапках) все щось писали, оббріхуючи, як і тепер, на сторінках тодішньої радянської преси святу гору і насельників її. Чого добивалися вони? А чого добиваються нинішні писарі?
Перевертень Андріюк уже на початку 80-х років хотів, навіть, возвести два висотних будинки перед Лаврою у саду, щоб закрити її від людей. Раби-люцифери запланували були ще і танцювальний майданчик в лаврському саду, а потім і великий свинокомплекс. Братія не терпіла, не мовчала, стукала у двері від найнижчих до найвищих інстанцій, щоб тільки не здійснили своїх планів безбожники.
Не вдалося. Обійшлося тільки невеликим телятником на монастирській економії, як і не вдасться нині реалізувати безбожні плани, бо, крім людського розуму, є ще вищий розум – сила і воля Господня, є заступники гори Почаївської.
Історія вчить, що на всіх, хто протягав чи протягає руки до Святині, збувається заповіт Анни Гойської, фундаторки монастиря на цій горі: "...на всяком таковом, кто только нарушил бы в чем-либо волю мою ко вреду того монастыря, да пребывает анафема и всякое неблагословение с проклятием..."
Не просто було в ті часи устояти, багатьох і захопило світле комуністичне майбутнє – не потрібно було думати про душу, за її спасіння, хоч Господь нагадував, творив чудеса. Ще пам'ятають у Почаєві, як Ічанський – перший секретар райкому партії, – закриваючи Монастир-Скит, із словами: "Якщо є Бог, то нехай забере у мене найдорожче", зривав з стін Скитських храмів ікони. І Господь забрав. Через дві години він отримав телеграму з повідомленням про загибель дочки під час дослідів в хімічній лабораторії Львівського наукового інституту. Після похорону богоборець в Почаїв більше не показувався...
Ще один з співробітників КДБ, заручившись обіцянкою перед органами влади закрити монастир, помутився розумом і застрілився власним пістолетом.
Якщо все те ви забули, то нагадуємо, а коли не знали, то знайте, робіть певні висновки. Схаменіться. Всім здравомислячим зрозуміло, що, прикриваючись ура-патріотизмом, ви зводите наклепи на Лавру, на іноків, але яку ж ціль переслідуєте, чого хочете? Тоді ми були ворогами Радянського Союзу, а тепер, виходить, вашими? Але як і тоді, так і тепер ми служимо Богу, а вам, знайте, служити ніколи не примусите.
Ви виставляєте нам цілий ряд претензій: найперше вас болить духовна єдність з Руською Православною Церквою; ви не розумієте служб на церковнослов'янській мові; вам хочеться державні гімни в церкві чути, – то, може, ще й запропонуєте прапор замість хоругв? Вам, навіть, проповіді, виголошувані нами на українській мові, вчуваються на російській. Не бувши в нашій сім'ї, не спілкуючись з нами, ви звідкись взяли, що насельники – москалі. І, нарешті, звідки ви взяли, що Московський Патріархат, якому підпорядкована Українська Православна Церква, має наміри перебрати у власність нашу Лавру? Особливо "стурбовані" депутати з фракції "Наша Україна" в обласній раді. То підніміть, шановні, документи і вдумливіше вчитайтеся: "...заявляєм, Московская патриархия не имеет никаких притензий на какое бы ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви". (Олексій II Міністру Юстиції п. Онопенку В.В. від 29.12, 1993р.№ 1388).
А ще краще було б, якби ви зайнялися вирішенням злободенних питань народу нашого, який губить свою моральність десь на закордонних теренах заробітчанами. Ми ж своє нелегке призначення не міняємо, монаший подвиг смиренно несемо, щодень возносячи молитви до Господа і за вас, грішних, і за землю нашу, і за народ. І носимо один і той же клобук і не міняємо, як ви свої шапки, в разі зміни влади чи державного устрою.
Важко устояти в чистоті, в правді, в істині. Важко тому, хто немає віри в Бога, а живе надією на власні сили. Тому-то так мало монастирів, так мало іноків – хоча бажаючих багато. Приходять, щоб уникнути багатьох мирських проблем, та не витримують випробувань – іскусу. Із послушників тільки один процент залишається нести непростий подвиг монаха. І все це по волі Божій, а ви, свідомо, а може і ні, та скоріше, що ні, ідете проти волі Його, ускладнюючи і без того важкий життєвий подвиг іноків, на який ніколи і не відважилися б. І грішите, накликаючи на себе гнів Божий. Схаменіться! Ваш "патріотизм" – це справжнісінький наклеп на ні в чому невинних молитвеників, і це великий гріх.
Патріоти, а чи богоборці, схаменіться!
(Архім. Апелій Станкевич, чотири рази судимий і тричі ув'язнений
за Почаївську Лавру в 60-70 роках)
Почаевский листок
