• b2
  • b1
  • Свято-Покровский храм. г.Доброполье
  • Святогорская лавра

Дорогие братья и сестры! Мы рады приветствовать Вас на сайте Православие Доброполья!

Чому заговорила преса? Наклепи чи патріотизм? З'ясуймо!!!

Добавлено Воскресенье, 07 Декабрь 2014. Опубликовано в Православный листок

  • Нравится
  • ЧОМУ ЗАГОВОРИЛА ПРЕСА?

    НАКЛЕПИ ЧИ ПАТРІОТИЗМ? З'ЯСУЙМО!!!

    «Велике торжество пороку – безчестити святиню" (Бл. Ієронім Стридонський)

    Останнім часом у засобах масової інформації багато уваги приділяють Почаївській Лаврі. Що ж стало причиною такої уваги? Це заява іноків на основі указу президента України про повернення у власність Лаври монастирського майна, присвоєного державною владою 18-х років.

    Саме після такого звернення заговорила преса, і особливо на Тернопільщині. Приємно було б, якби ми чули позитивне про Лавру, але, на жаль, в наше демократичне суспільство знову повертається тоталітарний режим і знову цькується Святиня. Блаженний Ієронім Стридонський сказав: «Велике торжество пороку – безчестити святиню».

    Чим же так провинилася Почаївська Лавра й перед ким, що знову, як і у радянські часи її починають принижувати. Ми з вами переживаємо зараз інший настрій і інші у нас цілі – при нас свобода віросповідань. Багато державних керівників хрестяться, моляться, не соромляться рахувати себе віруючими. То до кого, як не до них звертатися нам за вирішенням справедливості? Ми і звернулися у облдержадміністрацію з проханням відмінити пагубний декрет Ленінського терору, яким було відокремлено Церкву від держави, а церковне майно передано у так звану колективну власність. За час «червоного терору» в першу чергу постраждав єпископат, церкви, монашествуючі, священнослужителі, а з ними і віруючі люди. Партійними ідеологами одним було пришито ярлик «ворога народу», інших називали куркулями.

    Якщо Друга Світова війна забрала офіційно 20 мільйонів людських душ, то за час "червоного терору" постраждало у двоє більше. Устрій нашої незалежної держави – демократичний, і, зрозуміло, що має бути встановлена справедливість і щодо віросповідання, але насправді ми спостерігаємо протилежне. Тепер, як і тоді нам намагаються нав'язати свої думки і своє розуміння, – то скажіть, чи не такий самий режим тепер, як і був в минулому? Якщо нині свобода дій, віросповідань, то не потрібно принижувати тих, які устояли в атеїстичні часи, як от Почаївська Лавра. А якщо ви за справедливість, то чому не творите її? Якщо декрет Леніна стосовно віри був катастрофічний, як і інші розпорядження, то чому його не відмінити заради торжества справедливості? В чому вина Почаївської Лаври і її насельників, дякуючи яким безбожники не перетворили Святиню в музей і не довели її до катастрофічного стану?

    Називають нас москалями. Ми такі ж москалі, як ті, що так нас називають, – турки.

    Звинувачують, що богослужіння проводяться на російській мові, Шановні, давно вам пора знати, що законна канонічна Церква з IX століття користується богослужбовою церковнослов'янською мовою. Докоряють нам, що і проповіді в Лаврі виголошуються російською мовою. Та хіба це важко перевірити? Прийти, послухати і переконатися: звучить українська мова і лише 1-2 відсоток проповідей виголошується російською мовою і то на ранній службі за проханням паломників з країн колишнього Радянського Союзу.

    Декого коробить, що під час богослужінь поминають ім'я Патріарха Олексія. Так, поминаємо. У нас молитовне єднання і не інше. І доводимо до відому, що наша Українська Православна Церква є незалежною і самостійною у своєму управлінні, – про це свідчить Грамота Патріарха Олексія від 27 жовтня 1990 року. І друга його Грамота від 29 грудня 1993 року за №1388 заявляє про те, що Московська Патріархія не має ніяких претензій на церковне майно нашої Української Православної Церкви.

    Щоденна молитва і труд братії у такий важкий економічний час преобразили Почаївську Лавру і повернуті їй споруди, які були в занедбаному стані (тому що ними користувалися чужі і як не своїм), – це психоневрологічна лікарня, районна поліклініка, господарський двір та інші – упорядковані і відреставровані. Чи це не доказ того, що братія дбає про монастир, як про свій дім, який не є їхньою власністю. Хіба не похвально, що вони для майбутніх поколінь України оберігають цю святиню? Важко сім'ї у наш час утримати свій невеличкий будиночок в належному стані, а наскільки важче утримати такий великий архітектурний комплекс споруд Лаври. Так, хто ми, патріоти чи вороги? А ви, хто тоді?

    За часів Радянського союзу ми були «вороги народу». Що було причиною? А те, що говорили на українській мові, не вступали в жовтенята, в піонери, не признавали комсомол, те, що не співпрацювали з відповідними органами.

    Це все особисто пережила братія Лаври. Після закриття багатьох монастирів в 60-х роках в обителі було біля двохсот насельників і тільки двадцять з них пережили гоніння. Куди вивозили братію? Одних на залізно-дорожні вокзали, інших на автовокзали, у ліси, а багатьох в психлікарні, як от отця Амфілохія, якого нині Господь сподобив великої святості – Преподобний. І тепер ще живі монахи, які мають 3-4 судимості того часу.

    Запитаємо у нинішніх патріотів, за що братія у той час відбувала покарання? За співпрацю з органами? За будівництво тоталітарного режиму? А чи за віру Православну?

    Влада закрила Свято-Духівський Скит Лаври. Верхній храм перетворили в зерносклад, а нижній в склад засолки овочів. Господь в той же день наказав лідера закриття Ічанського. Не дивлячись на те, що братія і люди просили його не кощунствувати, він відповів: «якщо є Бог, то нехай візьме у мене найдорожче». І Господь забрав. Після закриття Скита у міській раді йому вручили телеграму з повідомленням, що годину тому під час дослідів у Львівському науковому інституті трагічно загинула його дочка. Після похорону Ічанський з Почаєва виїхав і ніколи сюди не повертався. Дочка його похована на місцевому кладовищі. Усі подробиці гонінь описати неможливо, але ще деякі з них варто було б нагадати.

    Бібліотека Лаври була багатою і ключі від неї знаходилися лише у співробітників спецслужби, які і розікрали її. І коли братія закрилася в Успенському соборі, один з співробітників з балкона бібліотеки спустився на канаті в Олтар собору і таким чином відкрив двері для міліції, яка, як у снопи, пов'язала братію монахів, закинула у «чорний ворон» й вивезла.

    В центрі міста влада забрала Лаврський будинок і організувала там музей атеїзму. Його співробітники з зарплатою, яка в той час рівнялася зарплаті секретарів парторганізацій, роз'їжджали по навколишніх селах і вели антирелігійну пропаганду.

    У той час в Лаврі ніщо не працювало. Храми були закриті; здійснювалася лише одна Божественна літургія, зате щоденно були арешти, допити, виписки і висилки. Ворота монастиря були під суворим контролем. Додумувалися навіть обливати людей водою з пожежних машин.

    Запитаємо у тих, які і в даний час намагаються очорнити Лавру: «Як ви думаєте, шановні, просто було вистояти? За що ви так? Ми такі ж громадяни України, як і ви!»

    Якби не милість Божа і покров Цариці Небесної та преподобного Іова, стійкість іноків, не устояв би монастир перед ідеєю імперії, перед злом. Але гоніння цим не закінчилися.

    У 70-80 роках як такої прописки у Лаврі не було, а якщо і кого прописували, то з великим трудом. Простіше було прописатися в центрі Києва, аніж в монастирі. Багато місцевих жителів пам'ятають ревного атеїста Андріюка, який всіляко домагався дозволу архітектури побудувати в Лаврському саду з південної сторони декілька багатоповерхових будинків, щоб таким чином закрити ансамбль Лаври. Якби не звернення з протестами багатьох людей та братії-фронтовиків, то один Господь знає, що могло б бути. Після невдачі з будинками добивалися влаштувати там танцювальний майданчик, щоб музикою заглушити богослужіння. Але адміністрація Лаври упросила відмінити таке рішення. Нарешті хотіли побудувати на тому місці свинокомплекс, але з якихось причин це не вдалося, то втішилися тим, що розмістили в саду телятник.

    У великі празники, в центрі міста, під відкритим небом «крутили» кіно, щоб тим самим відвернути людей від церковного богослужіння.

    Багато і багато ще можна було б приводити фактів, що свідчать про те, яка армія була підключена, щоб відвернути людей від Бога і переконати, що релігія – це опіум для народу.

    Але ж релігія – це союз людини з Богом, знищити її не могли як гонителі перших віків християнства Юліан, Максиміліан, Деоклітіан..., так і не вдалося це великій імперії.

    Як ви думаєте, чи не дієте і ви, як ті, що готовилися розіп'яти Христа і про яких Господь заздалегідь сказав, що "ви поповнюєте міру зла" і беззаконня ваших попередників? Подивіться навкруги, який розбрат, розлад, упадок моралі, ніякої економіки – наші люди виїжджають за границю і вдаються в раби. А ви стараєтеся ще очорнити святині. Якщо ви дбаєте про суспільство, то наведіть спочатку порядок в своїх душах, в своїх сім'ях, підніміть хоч трохи економічний стан, до чого ви і покликані, а в Церкві будуть служити ті, яких призвав Господь. Нам краще знати, яка Церква канонічна, а яка формальна. І люди це відчувають. Про це свідчать і Грамоти і святкові поздоровлення Патріархів Православних Помісних Церков. Про це, також, засвідчило зібрання і участь в торжествах, приурочених святкуванню 2000-ліття Різдва Христового на Святій Землі у Віфліємі, куди був запрошений Предстоятель нашої Української Православної Церкви, Блаженніший Володимир, Митрополит Київський і всієї України.

    То з ким же ви воюєте, земляки? І що значить ваш "патріотизм"?

    Чи не наклеп це?

    Братія Свято-Успенської Почаївської Лаври

    Почаевский листок

     

    Добавить комментарий


    Защитный код
    Обновить

    Православный календарь

    Календарь

    Поиск

    Наши контакты

    Адрес

    Украина

    Донецкая область

    г. Доброполье

    ул. Гагарина, 3а

    Свято-Амвросиевский храм

    Мы на карте

    Донбасс православный

    Яндекс.Метрика

    Фотогалерея

    TOP